Заслужений батько голокосту

Ім’я вченого-хіміка Фріца Габерa, керівника розробки засобу проти паразитів «Циклон Б», за допомогою якого, як стверджують історики Холокосту, в Німеччині було умертвлено 6 000 000 євреїв, не дуже часто згадується «демократичними» ЗМІ.

Та це й зрозуміло — адже він, з одного боку, сам «демократичного» походження, а з іншого — встиг померти 1934-го в Базелі, тобто 1942 року аж ніяк не міг особисто здійснювати випробування препарату і засипати порошок у розпилювачі води в душових концентраційних таборів.

Ці особливі душові в концтаборі багато радянських людей пам’ятають з фільму М. Ромма «Звичайний фашизм». І мені, тоді 12-річному підліткові, душові розпилювачі з кристалічним порошком замість води особливо запам’яталися, так само, як абажури з людської шкіри для настільних ламп, «єврейське» мило, гідравлічний прес для несподіваного роздавлювання відвідувачів, що перебувають у кімнаті, вимірювач зросту із вмонтованим ззаду пістолетом. Про ці жахи ми частково знали з оповідань Конан Дойля «Пригоди Шерлока Холмса» та Едгара По — там теж застосовувалися особливі гідравлічні преси та інші загадкові методи вбивства.

Проте в реальному житті все робиться набагато раціональніше. Пригадаймо, як, наприклад, американці «звільняли» прерії від мільйонів індіанців, які своїм примітивним способом життя заважали «культурнішій» нації розвивати демократію і заволодівати землею.

1. Певну кількість індіанців убили з вогнепальної зброї кулями, але це фізично і психічно важка робота.

2. Значну частину було заморено голодом внаслідок знищення основного продукту харчування індіанців — мільйонні стада бізонів просто перестріляли на органічні добрива для полів.

3. Значна частина померла від епідемічних хвороб, і цю заразу підкинули винахідливі білі, а імунітету на європейські хвороби в індіанців не було через ізольованість Америки від решти світу.

Тож і з радянськими військовополоненими у Вітчизняну війну фашисти, очевидно, розправилися за схожим сценарієм.

Як стверджують нині в Німеччині офіційні дані, з 5 мільйонів радянських солдатів, які потрапили у полон 1941 року, майже 3 мільйони померли дорогою з голоду і через хвороби, не діставшись першого пункту призначення. А чи були реальні пункти призначення для міль-йонів військовополонених (ледве підготовлений на початок війни табір для військовополонених «Освенцим» міг вмі-стити не більше 100 000)? Може, Гітлер розраховував на бліцкриг без полонених (і це після французької кампанії, де всі супротивники досить швидко здалися)? Ні, тут одразу був розрахунок на «американські» методи впливу на небажане народонаселення бажаної території!

Та повернімося до Габера. З 1911 року він — керівник Кайзер-Вільгельм-інституту фізичної хімії у Берліні, де очолює розробку бойових отруйних речовин і методів їх застосування. Хто ж стояв за ним? Очевидно хімічні концерни, які бурхливо розвиваються на той час у Європі, а точніше, фінансові інтереси їх власників. З початком військових дій Габер працює керівником «Центру з питань хімії» («Бюро Габер») при Військовому міністерстві. То-ді ж він разом з іншими ученими залучає до наукової роботи у свій інститут одного професора з Праги, теж згодом нобелівського лауреата, Альберта Ейнштейна.

Ті, хто займався науковою роботою в СРСР, напевно пам’ятають, що премії розробникам за виробниче впровадження залежали від економічного ефекту, а в разі Габера — від кількості безповоротно виведеного з ладу супротивника, простіше кажучи — від кількості трупів на витрачену грошову одиницю (марку) на виробництво-розробку.

1915 року Габер особисто зумів проштовхнути ідею бойового застосування хлору (хімічна промисловість Німеччини виробляла його в надлишку), причому, подолавши сильний опір у німецькому генералітеті. Потім Габер розробив схему його застосування в умовах окопної війни на Західному фронті (у разі великої концентрації військ супротивника), розрахував убивчу концентрацію. (Були, звичайно, певні втрати, наприклад, самогубство вченої-хіміка Клари Іммервар (дружини Габера), яка протистояла бойовому застосуванню цього газу.)

22 квітня у Фландрії в міста Іпр з 5730 сталевих балонів було випущено 180 тонн рідкого хлору. Перше застосування газу проти союзників було дуже «вдале»: майже 3000 солдатів загинуло і 7000 отруєних вийшли з ладу.

Застосування газу порушувало правила ведення війни, визначені Гаазькою конвенцією (Розділ 23 «a», заборона на використання отрути і отруєної зброї), хоча заборона на випуск газу з балонів там і не обумовлювалася. Проте жодних офіційних протестів не було — адже і в хімічній промисловості Англії і Франції теж були надлишки хлору та інших готових до використання отруйних речовин і упустити прекрасну можливість — «убити двох зай-ців»: заробити гроші й отруїти німців, залишаючись «безневинними жертвами», — вони не могли. А невдовзі Франція перейшла від газопускання до обстрілу газовими снарядами, начиненими фосгеном.

Німці замінили хлор гірчичним газом і теж почали робити газові начинки для мін, бомб і снарядів. Незабаром на Західному фронті склалася динамічна рівновага з приблизно однаковими втратами. Обидві сторони гарячково розробляли і випускали протигази, але їдкі домішки до газів змушували жертву знімати протигаз. Загалом виходив дуже вдалий бізнес. А росіяни, скидається на те, заздалегідь не готувалися до газової війни, тому застосування газів німцями на східному фронті завдало російській армії втрати близько 500 000 солдатів.

Проте війна закінчилася поразкою Німеччини, Габер терміново перебирається до Швейцарії, побоюючись арешту як військового злочинця, оскільки за злочини проти людяності його, як основного організатора застосування забороненої зброї, занесли до списку розшукуваних злочинців, складеного стороною-переможницею.

І тут сталося диво: замість в’язниці його чекає Нобелівська премія з хімії за синтез аміаку.

У політизованому світі все заплутано, і чи є взагалі об’єктивні критерії для загальнолюдських цінностей? Чи може Нобелівський комітет бути об’єктивним у виборі кращих, якщо його члени «хочуть жити» не гірше за інших, а фінансуванням займаються фінансисти (даруйте за тавтологію)?

Дехто скаже: «Доброта врятує світ». Одержавши премію, Габер виправився і зробив дещо дуже гуманне. І вони не помиляться, бо зі Швейцарії від нього тягнуться посередницькі зв’язки з «гірчичним газом» до Італії, яка теж не дуже зволікала з його застосуванням 1935 року в колоніальній війні в Абіссінії (Ефіопії), і, звичайно, газ сприяв «зменшенню кровопролиття». Тоді ж Японія використовує нервовий газ у Китаї, і теж завдяки Габеру, оскільки ще 1926-го він бере вагому участь в організації «Японського інституту», завданням якого було сприяти розвитку наукових і культурних стосунків між Німеччиною і Японією.

Був, звичайно, і позитивний ефект застосування газу: отруєний французьким газом єфрейтор Адольф Гітлер на кілька місяців осліпнув, а коли зір відновився — вийшов з лазарету.

До кінця війни в Німеччині було вироблено величезну кількість снарядів і бомб, начинених зарином і зоманом, від впливу яких не захищає протигаз, — для них досить контакту з шкірою. Оточення Гітлера не раз просило застосувати цю зброю проти Червоної Армії, востаннє на цьому наполягав Гіммлер в обложеному Берліні, але Гітлер був непохитний і навіть не допускав дискусії на цю тему. А 1942 року Гітлер зупинив розробку бактеріологічної зброї, зосередивши дослідження на захисті від неї.

Тепер для точнішої картини трохи про Габера — у хронологічному порядку:

1868 р. — народився у єврейській сім’ї торгівців.

1886–1891 рр. — навчався хімії в Берліні, Гайдельбергу і Цюриху.

1894 р. — асистент у Технічному вузі Карлсруе.

1896 р. — докторська праця «Спалювання вуглеводнів».

1902 р. — стажування в США.

1898 р. — професор фізичної хімії в Карлсруе.

1905 р. — підручник «Термодинаміка протікання газових реакцій».

1908 р. — винаходить спосіб отримання аміаку з азоту і водню.

1909 р. — промисловий метод отримання аміаку з азоту і водню (повітря, кокс, вода) на осмієвому каталізаторі за тиску до 200 атм (метод Габера — Боша).

1911 р. — керівник Кайзер-Вільгельм-інституту фізичної хімії та електрохімії в Берліні.

1914 р. — займається розробкою бойових газів і запрошує на роботу до свого інституту Ейнштейна.

22 квітня 1915 р. — контролює першу газову атаку під містом Іпр. Самогубство дружини, хіміка Клари Іммервар.

1919 р. — присудження Нобелівської премії з хімії за синтез аміаку. Повернення до Інституту і початок досліджень з добування золота з морської води.

1926 р. — участь в організації «Японського інституту».

1932 р. — почесний член АН СРСР.

1933 р. — їде з Німеччини, його приймають до університету Кембридж (Англія).

1934 р. — помер у Базелі.

А.БЕРЛІН,

abberlin

abberlin@yandex.ru