Щоденник Ганни Франк: Суміш фальсифікацій та описань жіночих геніталій

"Щоденник Ганни Франк" вперше був виданий в 1947 році в Нідерландах і моментально став бестселером. Він перекладений багатьма мовами світу, безліч разів перевидавався і продавався публіці як справжній, власноруч написаний єврейською дівчинкою з Амдо списку спадщини ЮНЕСКО "Пам'ять світу", також у 2009 році на порталі Onepoll.com він потрапив до ТОП-10 списку книжок, "які надихають читачів". В 2003 році цей твір видавався в Україні і "надихав" українців.

 Анна робила свої записи в складний віковий період - між тринадцятьма і п'ятнадцятьма роками - і висловл ліворуч маленький коридорчик і кімната подружжя Франк. Кімнатка поруч - спальня і кабінет двох молодих панянок Франк. 

Праворуч від сходів кімнатка з умивальником і окремим туалетом, з другим виходом в нашу з Марго спальню. А якщо піднімешся по сходах, то здивуєшся ще більше, побачивши великий і світлий зал. Це колишня лабораторія, тому там є плита, раковина і робочий столик. Тепер вона буде служити спальнею подружжя ван Даан, а так само загальної вітальні і їдальні. Крихітна прохідна коморка надійде в розпорядження Петера ван Даана. Крім того, є горище і мансарда, як і в передній частині будинку. Ось я й закінчила опис нашого чудового притулку!"

А от опис дня народження Ганни 13 червня 1944 р. (йшла війна):
 "Мені виповнилося п'ятнадцять. Я отримала досить багато подарунків: п'ять томів історії мистецтв Шпрінгера, комплект білизни, два пояси, носовичок, дві баночки йогурту, джем, два маленькі медові пряники, ботанічний довідник від тата і мами, браслет від Марго, запашний горошок від Дюсселя, блокнот від Ван Даанів, льодяники від Міп, солодощі і зошити від Беп і найголовніше - книгу "Марія Терезія" і три куски справжнього сиру від Куглера. Петер підніс чудовий букетик півоній".

В липні 1944 р. євреїв виявили і відправили у різні трудові табори, адже Німеччина в той момент вкрай потребувала робочої сили. Ганна Франк померла у концтаборі Берген-Бельзен у віці 14 років через нестачу ліків від тифу коли табір вже звільнили англійці. Її батько, Отто, захворів в Аушвіці, але був вилікуваний у табірному шпиталі. Ближче до кінця війни німці евакуювали його в Маутхаузен, де він і був звільнений. Наприкінці війни Отто Франк повернувся в свій амстердамський будинок і знайшов щоденник своєї доньки, захований нею під кроквами даху. На той час щоденник складався лише з 150 фраз 12-річної дівчинки, а щоденник, що вийшов з друку, разом з фінальною частиною містив 293 сторінки тексту, який відповідає найвищим літературним стандартам за стилем, а за змістом показує вражаюче яскраву картину історичних подій. Апелюючи до почуттів людей, книга і фільм сильно подіяли на мільйони людей у всьому світі - більше, ніж будь-яка історія такого роду.

15 квітня 1959 в американському журналі "Economic Council Letter" вийшла стаття, у якій стверджувалося: "Історія дає нам безліч прикладом міфів, що мають більш тривалу і плідне життя, ніж істина, і які можуть стати більш ефективними, ніж істина.
 Ось вже кілька років західний світ знає про одну єврейську дівчинку завдяки підробці під назвою "Щоденник Ганни Франк", що претендує на записану особисто нею розповідь. Будь-який проведений літературний аналіз даної книги показав би неможливість написання її підлітком. 

 Цю точку зору підтверджує рішення Верховного суду Нью-Йорка, яке заслуговує уваги а саме, що батько Ганни Франк повинен заплатити добре відомому американському письменникові-єврею Мейеру Левіну 50.000 доларів як гонорар за діалоги, написані тим для "Щоденника Ганни Франк". 

У Швейцарії пан Франк пообіцяв заплатити Мейеру Левіну не менше 50.000 доларів за використання діалогів, написаних Левіним, і включення їх до щоденника як інтелектуальної праці його дочки".

 З'ясувалося, що надрукована версія щоденника не відповідає справжній. Докази, зібрані Дітлібом Фелдерером (Dietlieb Felderer) зі Швеції і доктором Робером Форрісоном (Robert Faurisson) з Франції, показали, що опублікована версія відомого щоденника є літературною містифікацією. Існувала дівчинка на ім'я Ганна Франк, і частина уривків з щоденника реальні, навіть ті, що описують сцени лесбійського сексу, які пізніше були вирізані. Редакція газети "Федерація" відтворила обкладинку журналу "Лайф інтернешнл" із зразком почерку Ганни Франк і її фотографією, нижче була дана одна сторінка з надрукованого під назвою "Щоденник Ганни Франк" рукопису. Було дуже помітно що почерки абсолютно різні. Німецький журнал Der Spiegel опублікував сенсаційне розслідування, яке доводило що деякі редагування зроблені після 1951 року, не все написано однією тією ж рукою, також до щоденника вставлені інші сторінки і змінена їх нумерація - таким чином весь щоденник є підробкою.

 Англійський історик Девід Ірвінг сказав про "Щоденник Ганни Франк": "Батько Ганни Франк, з яким я листувався протягом декількох років, зрештою дав згоду на лабораторні дослідження рукопису "Щоденника", чого я вимагаю завжди, якщо документ спірний". Цю експертизу провела лабораторія німецької кримінальної поліції у Вісбадені. Її висновок: частина "щоденника" Ганни Франк написана кульковою ручкою (такі ручки з'явилися в продажу лише в 1951 році, а Ганна Франк померла в 1945).

 Девід Ірвінг заявив також: "Мій власний висновок про "Щоденник Ганни Франк" такий, що деяка його частина дійсно написана дванадцятирічною єврейською дівчиною. Ці тексти потрапили до її батька, Отто Франка, після трагічної смерті молодої дівчини від тифу в одному з концтаборів. Її батько і інші невідомі мені особи відкоригували цей "Щоденник", щоб надати йому комерційну форму, що збагатило одночасно і батька, і Фонд Ганни Франк, але як історичний документ, ця книга не має ніякої цінності, тому що текст був змінений".
 Відомий дослідник голокосту Рауль Хілберг, який написав книгу "Знищення європейських євреїв" в 1985 році виступав в Торонто в якості свідка з боку звинувачення на процесі Ернста Цюнделя - німецько-канадського ревізіоніста. Він сказав під присягою щодо щоденника Ганни Франк: "У моєму розумінні, яке засноване на газетних повідомленнях, у тому, що щоденник Ганни Франк який, до речі, я не використовував або цитував в своїх текстах, є справжнім, за винятком корективів або виправлень, зроблених її батьком після війни. Цілком можливо - як це іноді трапляється з щоденниками померлих людей - він відчував, що повинний був внести певні зміни до щоденника своєї дочки або зробити виправлення в ньому, про які, як зрозуміло з газетних повідомлень, він фактично сам заявив".  На питання щодо справжності щоденника Хільберг відповів: "Так, існують певні сумніви щодо деяких його уривків."

 У 1956-1958 роках багато галасу у Європі наробив судовий процес за позовом справжнього автора щоденника - письменника і журналіста Мейера Левіна (Meyer Levin) до батька Ганни - Отто Франка за роялті (прибуток з продажу книги). У результаті Левін відсудив 50.000 доларів як відшкодування "за шахрайство, невиконання грошових зобов'язань і незаконне використання ідеї". Предметом позову в цьому процесі були найбільш драматизовані версії "щоденника", зроблені, зокрема, для кіно-, радіо-, теле- і театральних постановок. Левін наполягав на визнанні своїх авторських прав, і його позов був задоволений Нью-Йорським міським судом. Суд встановив, що Отто Франк пообіцяв заплатити Мейеру Левіну не менше 50.000 доларів за використання діалогів, написаних Левіним, і включення їх до щоденнику як інтелектуальну працю його дочки. Потім суддя закрив своїм розпорядженням дані у справі на сто років, тобто засекретив матеріали процесу з котрих можна дізнатися яка саме частина "Щоденника" написана Мейером Левіним. 

Відразу після оголошення результатів експертизи щоденника, його закрили в депозитну комірку в одному з банків Ізраїлю і після цього щоденник тривалий час не витягували для перегляду, незважаючи на безуспішні спроби дослідників.

Завдяки продажам фальсифікованого щоденника із описанням трагічного життя своєї доньки, Отто Франк отримав значний прибутки і став дуже заможною людиною.

 Спочатку в щоденнику були присутніми два зразки почерку Ганни Франк, які разюче відрізнялися один від одного - "дорослий" прописом від 12 червня 1942 року (схожий на почерк літнього бухгалтера) і "дитячий", який чотири місяці по тому - 10 жовтня 1942 року складався вже з друкованих літер. В липні 1988 року в США було оголошено про відкриття ще кількох зразків почерку Ганни на двох написаних нею листах від 27 та 29 квітня 1940 року і листівці, написаній нею у 11-річному віці.

 Сьогодні існують різні версії щоденника і нікому не відоме, що в ньому справжнє, а що є підробкою, адже Отто Франка постійно щось до нього додавав, дописував, а деякі сторінки вилучав, наприклад, у 1998 році виявилися, що Отто Франк вилучив з рукопису п'ять сторінок, на яких Ганна критично оцінювала шлюб її батьків. Напевне нас у найближчому майбутньому чекає ще багато несподіванок із "Щоденниками Ганни Франк" (яких існує вже декілька версій), втім вже зараз його не зовсім справжнє походження не викликає сумнівів. 

 Книга "Щоденник юної дівчини: остаточне видання" була випущена до п'ятдесятиріччя з моменту смерті Ганни Франк від сипняку, і до неї увійшли уривки, які раніше були заборонені до публікації батьком Ганни. Тепер до книги увійшли виключені ним записи щодо сімейних відносин, неприємних висловлювань на його адресу і на адресу матері, а також "інтимні" подробиці з життя доньки.

 В "Щоденниках" присутнє багато логічних невідповідностей. Коли "дорослий почерк" пише, що протягом більше двох років у невеликому просторі ховалися 8 євреїв, які навіть вночі уникали найменшого шуму, кашлю, пізніше, "дитячий почерк" пише про "великі і світлі" приміщення і що на горищі, в середині дня, Петер ріже деревину перед відкритим вікном. Іншим разом він знов столярує і гепає молотком. В цьому пристосованому під житло офісному складі євреї виконують конторську роботу, а Ганна оволодіває стенографією на заочних курсах. Під час відпочинку євреї дивляться фільми через проекційний апарат, слухають радіоприймачі.

Серед іншого щоденник оповідає також про етапи дорослішання дівчинки. Ганна відзначає зміни, які відбуваються з її тілом, описує свої лесбійскі почуття і першу сексуальну жагу. 14-річна Ганна Франк записала у своєму інтимному щоденнику: "Одного разу, залишившись ночувати у подруги, я її запитала - можна мені на знак нашої дружби погладити її груди, а їй - мою? Але вона не погодилася. Мені завжди хотілося поцілувати її, мені це приносило велике задоволення. Коли я бачу статую оголеної жінки, наприклад, Венеру, то завжди приходжу в екстаз". Також Анна описує свої розмови з Петером (юнаком старшим за неї на 3 роки) про статеві органи, про піхву, про статеві акти, про менструації. От деякі з розмов Ганни і Петера описані в її щоденнику: "Коли я вчора прийшла до Петера, то наша розмова якимось чином перейшла на тему сексу. Я вже давно збиралася запитати його про деякі речі - він багато знає. Він був дуже здивований, коли я сказала, що дорослі ні мені, ні Марго нічого не пояснили. Я багато говорила про себе, Марго, мамі і татові і зізналася, що останнім часом не наважуюся задавати інтимних питань. Петер запропонував тоді просвітити мене, за що я була вдячна. Він пояснив, як потрібно берегтися, після чого я зважилася запитати: як хлопчики помічають, що вони стали дорослими..."
"Вчора мені, нарешті, вдалося поговорити з Петером на одну делікатну тему, я збиралася це зробити вже, принаймні, десять днів. Я без зайвої сором'язливості пояснила йому, як влаштовані дівчинки - аж до інтимних подробиць. Ось смішно: він думав, що вхід в піхву на картинках просто не зображують. Він і не знав, що його, дійсно, не видно, так як він знаходиться між ніг. Вечір закінчився взаємним поцілунком, десь біля губ. Це було особливе, дивовижне відчуття!"

А ось ця цитата стала причиною для скарги з боку одного американських з батьків, який при перегляді книги наткнувся на "непристойний" опис жіночих геніталій:
 ".... Мені б дуже хотілося запитати Петера, чи знає він, як влаштовані дівчинки. По-моєму, у хлопчиків все набагато простіше. На фотографіях і скульптурах оголених чоловіків можна все добре розглянути, а у жінок - ні. У них статеві органи (так, здається, вони називаються) розташовуються між ніг. Я думаю, що він ще ніколи не бачив дівчинку поблизу і я, чесно кажучи, теж немає. У самому справі, хлопчики влаштовані простіше. Але як же роз'яснити йому? Те, що він не має чіткого уявлення про це, я уклала з його слів.
 Він говорив щось про шийці матки, але ж це знаходиться всередині, а зовні зовсім не видно. Все-таки життя - штука дивна. Коли я була маленькою, то нічого не знала про внутрішніх статевих губах, адже і вони не помітні. І я думала, що сеча виходить з клітора - ось смішно! А коли я у мами запитала, для чого потрібен клітор, вона відповіла, що не знає. Нерозумно, як завжди.

Але повернуся до суті справи. Як же пояснити йому, врешті-решт, не маючи наочного прикладу? Що ж - була не була - спробую зараз на папері!
Якщо дівчинка стоїть, то спереду у неї щось розгледіти неможливо. Між ніг знаходяться свого роду подушечки: м'які, покриті волоссям - вони щільно примикають одна до одної і тому закривають те, що за ними. Але якщо сісти, то між ними утворюється щілина і можна побачити, що всередині червоно, слизько і досить гидко. Зверху між великими статевими губами знаходиться як би складочка, схожа на бульбашку - це клітор. Потім слідують малі статеві губи, які теж близько прилягають одна до одної, а за ними - знову діляночка шкіри, розміром приблизно з великий палець руки. У верхній частині є дірочка, з якої виходить сеча.
Нижче тільки шкіра, але, якщо її злегка розсунути, то побачиш піхву.
Вона майже не помітна - така крихітна дірочка. Не можу уявити, як у неї може увійти чоловік, і як звідти народжуються діти. Туди навіть непросто засунути вказівний палець. Ось і вся розповідь, але все це дуже важливо".

Декілька років тому шкільна адміністрація округу Калперер (штат Вірджинія, США) постановила виключити з навчальної програми цей нібито щоденник єврейської дівчинки, який чиновники з відділу освіти визнали "надмірно відвертим". Про це написала газета The Washington Post.
 Необхідно відзначити, що на Amazon.com "Щоденник Ганни Франк" знаходиться в списку заборонених для дітей книг в силу його "депресивності для читачів". А в американській бібліотечної асоціації відзначають, що з початку 90-х років зафіксовано лише шість запитів її в бібліотеках.

 Безцеремонне нахабство продемонстрував Музей Ганни Франк в Амстердамі, який стверджував про "справжність" поштової листівки, нібито надісланої в 1937 році восьмирічною Ганною Франк другові в Амстердам із побажаннями "удачі в Новому році". Листівка, як стверджують в музеї, була відправлена з Аахена, в Німеччині, де Анна перебувала в гостях у своєї бабусі.
 Однак, навіть поверхове вивчення почерку на листівці в порівнянні з фактичним почерком Ганни Франк у 1942 році показує, що листівка була явно написана кимось іншим, особливо зважаючи на те, що в 1937 році почерк такий як у вісімдесятирічної людини, а в 1942 році почерк, яв в 13-літньої. Ця "листівка Ганни Франк" є ще одним обманом в пантеоні єврейських байок, з яких складається брехня про Голокост.

 Сьогодні остаточно доведено, що Отто Франк використав працю професійного письменника для зображення подій, які, як нас змушували вірити, є літературним творінням його дочки. Втім, низка зухвалих фальсифікацій, що супроводжують історію цього твору, не заважає пропагандистам міфу про Голокост стверджувати, що "Щоденник Ганни Франк" є "яскравим свідченням Голокосту".

Олексій Токар, доктор філософії. 2010 р.