Расизм всемирно знаменитых евреев

Сионистская пропаганда постоянно твердит, что антисионисты, т. е. те, кто обличает сионизм и сионистское государство Израиль и его политику, – такие же «расисты» и «антисемиты», как и нацисты.

В действительности все обстоит наоборот. Сионисты – сами расисты, которые в свое время сотрудничали с III Рейхом. Большинство людей не знает подлинной истории, оно полагается на сионистскую версию, которая фальсифицирована в пропагандистских целях. Все пропагандисты хорошо знают: если достаточно часто повторять ложь и никто публично не выступит против нее, большинство поверит, что это истина.

Отметим, что изученные нами источники – сионистского и – в том что касается сотрудничества сионистов с нацистами – частично национал-социалистического происхождения, так что никто не сможет нас упрекнуть, что мы ведем лживую пропаганду против сионистов. Сионисты сами разоблачают свой расизм и свое сотрудничество с немецкими национал-социалистами.

66 вопросов и ответов по холокосту

Ревизионистский взгляд

1. Какие существуют доказательства, что немецкие национал-социалисты (нацисты) убили 6 миллионов евреев?

Никаких. Все, что мы имеем - это послевоенные показания, в основном отдельных “выживших”. Эти показания противоречивы и мало кто из них утверждает, что являлся свидетелем “умерщвления газами”. Отсутствуют современные документы той эпохи и надежные доказательства: нет ни гор пепла, ни крематориев, способных перерабатывать миллионы трупов, ни “человеческого мыла”, ни абажуров ламп, сделанных из человеческой кожи и нет достоверных статистических данных.

2. Какие существуют доказательства, что немецкие национал-социалисты не убивали 6 миллионов евреев?

Обширные судебно-медицинские, демографические, аналитические и сравнительные данные говорят о невозможности такой цифры. Широко утверждаемая цифра “6 миллионов” является безответственным преувеличением.

3. Писал ли Симон Визенталь, что на немецкой земле не было лагерей истребления?

Да. Знаменитый “охотник за нацистами” писал это в “Старз энд Страйпс” 24 января 1993 года. Он также утверждал, что “умерщвление газами” евреев происходило только в Польше.

4. Если Дахау находился в Германии и даже Визенталь говорит, что это не был лагерь истребления, почему тогда многие американские ветераны войны говорят, что это был лагерь истребления?

Когда Союзники (англо-американцы) захватили Дахау, многих Джи-Ай (американских солдат) провели по лагерю и показали комнату, являвшуюся якобы “газовой камерой”. Средства массовой информации широко, но неверно продолжают утверждать, что Дахау был “газовым” лагерем.

5. Что вы можете сказать об Освенциме? Имеются ли доказательства, что там использовались газовые камеры для убийства людей?

Нет. Освенцим, захваченный советскими войсками, был модифицирован после войны, а комната была реконструирована, чтобы выглядеть как большая “газовая камера”. После того как Фред Лохтер (Fred Leuchter), ведущий американский специалист по проектированию и изготовлению газовых камер, обследовал эту комнату и другие предполагаемые газовые сооружения в Освенциме, он заявил, что является “абсурдом” утверждать будто они использовались или могли быть использованы для массовых казней.

6. Если Освенцим не был “лагерем смерти”, что являлось его истинным назначением?

Это был лагерь для интернированных; он являлся частью крупного производственного комплекса. Там производилось синтетическое топливо и заключенные использовались в качестве рабочей силы.

7. Кто создал первые концлагеря?

Во время Бурской войны (1899-1902 гг.) англичане создали в Южной Африке то, что они называли “концентрационными лагерями”, чтобы держать там бурских женщин и детей (буры - голландские поселенцы в Южной Африке). Приблизительно 30 000 умерло в этих адских местах, условия в которых были такими же ужасными, как и в немецких концентрационных лагерях 2-й Мировой войны.

8. Чем немецкие концентрационные лагеря отличались от американских “лагерей для перемещенных”, в которых были интернированы американцы японского происхождения во время 2-й Мировой войны?

Одним существенным отличием было то, что в то время как немцы интернировали лиц на основе реальной или подозреваемой угрозе безопасности страны в условиях военного времени, правительство Рузвельта интернировало людей исключительно на этнической основе.

9. Почему немецкое правительство интернировало евреев в лагерях?

Оно считало евреев угрозой национальной безопасности. (Евреи составляли подавляющее большинство в подрывных коммунистических организациях) Однако все подозреваемые в совершении преступлении против безопасности страны - не только евреи - были в опасности интернирования.

10. Какую враждебную акцию мировое еврейство предприняло против Германии еще в 1933 году?

В марте 1933 года международные еврейские организации объявили международный бойкот немецких товаров.

11. Евреи “объявили войну” Германии?

Да. Газеты во всем мире писали об этом. Например, заголовок на передней полосе лондонской газеты “Дейли экспресс” (24 марта 1933 г.) возвещал: “Иудея объявила войну Германии”.

12. Было это до или после того, как начались истории о “лагерях смерти”?

Это было задолго до историй о “лагерях смерти”, которые начались в 1941-1942 гг.

13. Какая страна первой начала совершать массовые бомбардировки гражданского населения?

Великобритания, при налете на Фрейбург 10 мая 1940 г.

14. Сколько “газовых камер” для убийства людей имелось в Освенциме?

Ни одной.

15. Сколько евреев проживало на территориях, попавших под немецкий контроль во время войны?

Менее 6 миллионов.

16. Если немецкие национал - социалисты не истребляли евреев Европы, то что произошло с ними?

После войны в Европе находились миллионы евреев, переживших войну. Во время войны сотни тысяч (вероятно до 1,5 миллиона) умерли от различных причин, многие эмигрировали в Палестину, Соединенные Штаты и другие страны. Еще больше евреев уехало из Европы после войны.

17. Сколько евреев бежало или было эвакуировано в глубь Советского Союза?

Более 2 миллионов бежало или было эвакуировано советскими властями в 1941 - 1942 гг. И таким образом они никогда не подпали под контроль немцев.

18. Сколько евреев эмигрировало из Европы до войны, оказавшихся таким образом вне пределов досягаемости немцев?

Вероятно один миллион (не считая тех, кто оказался в СССР).

19. Если Освенцим не был лагерем истребления, почему его комендант Рудольф Гесс признался, что он являлся таковым?

Его пытала английская военная полиция, как это позже признал один из его следователей.

20. Имеются ли свидетельства применения пыток немецких заключенных американскими, английскими и советскими властями с целью получения “признаний” и для использования их на судебных процессах в Нюрнберге и других местах?

Да. Пытки использовались, чтобы получить фальшивые “показания” для использования на позорном Нюрнбергском процессе и других судебных процессах о “военных преступлениях”.

21. Какую выгоду сегодня извлекают евреи из холокостовской истории?

Она предохраняет евреев как группу от критики. В качестве светской религии она является связующим звеном между евреями и их лидерами. Она является мощным инструментом для еврейских кампаний по сбору финансовых средств и используется для оправдания американской помощи Израилю.

22. Какую выгоду извлекает государство Израиль из холокостовской истории?

Она используется для оправдания миллиардов долларов “репараций”, которые Германия выплатила Израилю и многим индивидуальным “выжившим”. Она используется сионистским/израильским лобби, чтобы диктовать произральскую американскую внешнюю политику на Ближнем востоке и заставлять США оказывать помощь Израилю, достигающую миллиарды долларов в год.

23. Как она используется многими христианскими священниками?

Холокостовская история приводится в оправдание содержащегося в Ветхом завете представления о евреях как о святом и вечно гонимом “избранном народе”.

24. Какую выгоду из нее извлекли коммунисты?

Она отвлекала внимание от советских агрессивных устремлений и зверств до, во время и после 2-й Мировой войны.

25. Какую выгоду из нее извлекла Великобритания?

В значительной степени такую же, что и Советский Союз.

26. Если ли какие-нибудь свидетельства, что Гитлер отдавал приказ об уничтожении евреев Европы?

Нет.

27. Что за газ использовался в немецких концентрационных лагерях во время войны?

Цианистоводородный газ “Циклон Б”, широко применявшийся во всей Европе пестицид.

28. Для каких целей производился “Циклон Б”?

Это был пестицид, использовавшийся для дезинфекции одежды и помещений от тифозных вшей и другой заразы.

29. Являлось ли это вещество подходящим для массового истребления?

Нет. Если бы немецкие национал-социалисты намеревались использовать отравляющий газ для уничтожения людей, то для этих целей у них имелись гораздо более эффективные реактивы. Циклон является медленнодействующим дезинфицирующим реагентом.

30. Сколько требуется времени на вентиляцию помещения после дезинфекции с использованием Циклона Б?

Как правило, около 20 часов. Данная процедура является очень сложной и опасной. Необходимо использовать газовые маски и применять только обученный персонал.

31. Комендант Освенцима Гесс говорил, что его люди входили в “газовые камеры”, чтобы вытащить тела через 10 минут после гибели жертв. Как вы объясните это?

Этого нельзя объяснить потому, что если бы они сделали это, то разделили бы судьбу жертв “умерщвления газами”.

32. Гесс говорил в своем “признании”, что люди курили сигареты, когда они через 10 минут после умерщвления людей газами вытаскивали их тела из газовых камер. Разве цианистоводородный газ не является взрывоопасным газом?

Да, является. Показания Гесса явно ложны.

33. Какой точно была процедура, которую немецкие национал-социалисты якобы использовали для истребления евреев?

Истории варьируются от бросания канистр с газом через отверстия в потолке в заполненную толпой комнату до закачивания газа через душевые лейки, использования “паровых камер”, “электрических машин”. Утверждается, что подобным образом были убиты миллионы людей.

34. Каким образом программа массового уничтожения могла держаться в секрете от тех, кого предполагалось убивать?

Она не могла держаться в секрете. Истории об истреблениях были порождены атроцитной пропагандой во время войны (atrocity (англ.) - жестокость, зверство).

35. Если обреченные на казнь евреи знали об уготовленной им судьбе, то почему они никак не противодействовали немцам?

Они не оказывали сопротивления, потому что они не верили, что их собираются убивать.

36. Сколько приблизительно умерло евреев в концентрационных лагерях?

Достоверные оценки варьируются в пределах от 300 000 до 500 000.

37. Как они умерли?

В основном от неоднократных эпидемий тифа, бушевавших в разрушенной Европе во время войны, а также от голода и недостатка медицинского ухода в последние месяцы войны, когда практически все автомобильные и железнодорожные пути сообщений были разбомблены англо-американцами.

38. Что такое тиф?

Эта болезнь всегда появляется, когда много людей скапливается в антисанитарных условиях. Она переносится вшами, которые заводятся в волосах и одежде. Интересно отметить, что если бы немцы использовали в большем количестве Циклон Б, то больше евреев осталось бы в живых в лагерях.

39. Так сколько же погибло евреев во время 2-й Мировой войны, 6 миллионов или 300 тысяч? Чему равна разница между этими цифрами?

Разница - 5 700 000

40. Некоторые выжившие еврейские заключенные Освенцима заявляют, что они видели как тела сбрасывались в шахты и сжигались там. Сколько потребовалось бы топлива для этого?

Намного больше того, чем располагали немцы, так у них была значительная нехватка горючего во время войны.

41. Можно ли сжечь тела в шахтах?

Нет. Из-за нехватки кислорода невозможно таким способом полностью сжечь человеческие тела.

42. Холокостные историки утверждают, что немецкие национал-социалисты могли кремировать тела приблизительно за 10 минут. Сколько времени требуется для превращения в пепел одного тела по данным профессиональных операторов крематориев?

Около полутора часов, причем крупные кости все еще остаются нетронутыми.

43. Для чего в немецких концентрационных лагерях были кремационные печи?

Чтобы эффективно и гигиенично ликвидировать трупы тех, кто умер.

44. Если допустить непрерывный режим работы всех крематориев во всех лагерях на территориях, контролируемых немцами, каково максимальное число трупов можно было сжечь за весь тот период, когда крематории находились в работе?

Около 430 600

45. Может ли кремационная печь работать 100% своего времени?

Нет. 50% времени - максимально допустимая оценка (12 часов в сутки). Во время напряженной работы кремационные печи должны тщательно и регулярно чиститься.

46. Сколько пепла остается после кремации трупа?

После того как все кости кремированы, приблизительно полная коробка из под обуви.

47. Если 6 миллионов людей были кремированы немецкими национал-социалистами, то куда девался пепел?

Это предстоит “объяснить”. 6 миллионов тел дали бы многие тонны пепла, однако нет никаких свидетельств крупных хранилищ пепла.

48. Показывает ли англо-американская военная аэрофотосъемка Освенцима (произведенная в тот период, когда предположительно “газовые камеры” и крематории должны были работать на полную мощность) свидетельства истребления?

Нет. Эти фотографии не обнаруживают даже следа огромных клубов дыма, которые предположительно должны были бы постоянно находиться над лагерем. Они также не обнаружили “открытых шахт”, в которых якобы сжигались тела.

49. В чем заключались основные положения немецких “Нюрнбергских законов” 1935 года?

Они запрещали браки и половые отношения между немцами и евреями, аналогично законам, существующим в Израиле сегодня.

50. Имелись ли американские прецеденты Нюрнбергских законов?

Задолго до гитлеровского Третьего рейха большинство штатов в США ввели законы, запрещавшие браки между лицами различных рас.

51. Что сообщал Международный Красный Крест (МКК) касательно “холокостовского” вопроса?

Официальный доклад о визите делегации МКК в Освенцим в сентябре 1944 года указывал, что заключенным разрешается получать посылки и, что слухи о газовых камерах не могли быть проверены.

52. Какова была роль Ватикана в том время, когда якобы происходило уничтожение 6 миллионов евреев?

Если бы существовала программа уничтожения, то Ватикан наверняка бы знал о ней. Но поскольку таковой не существовало, то у Ватикана не было оснований высказываться против нее, поэтому он и не высказывался против.

53. Какие имеются свидетельства, что Гитлер знал об осуществляющейся программе уничтожения евреев?

Никаких.

54. Сотрудничали ли немецкие национал-социалисты и сионисты?

Еще в 1933 году правительство Гитлера подписало соглашение с сионистами, позволяющее евреям эмигрировать из Германии в Палестину, увозя с собой огромные суммы капиталов.

55. Как умерла Анна Франк?

После окончания своего интернирования в Освенциме она умерла от тифа в лагере Берген-Бельзен за несколько недель до окончания войны.

56. Является ли дневник Анны Франк подлинным?

Доказательства, собранные д-ром Робертом Фориссоном (Франция) показывают, что знаменитый дневник является литературной фальшивкой.

57. Что вы можете сказать об известных фото- и киносъемках в освобожденных немецких лагерях и показывающих груды скелетов, обтянутых кожей? Эти съемки поддельные?

Фотографии можно подделать, но гораздо проще снабдить вводящими в заблуждение надписями к фотографиям или комментариями к киносъемкам. Груды скелетов, обтянутых кожей, не означают, что эти люди были “отравлены газами” или умышленно заморены насмерть голодом. В действительности же, это были трагические жертвы опустошительных эпидемий или голода, в следствие нехватки продовольствия в лагерях к концу войны.

58. Кто пустил в обращение термин “геноцид”?

Рафаиль Лемкин, польский еврей, в книге, опубликованной в 1944 году.

59. Являются ли такие фильмы как “Список Шиндлера” или “Ветры войны” изображением подлинных событий?

Нет. Подобные фильмы являются вымышленными инсценировками, произвольно основанных на истории. К сожалению, слишком много людей воспринимают их как точное отображение исторических фактов.

60. Сколько книг было опубликовано, опровергающих стандартную историю “холокоста”?

Десятки. Еще больше готовится к опубликованию.

61. Что произошло, когда Институт ревизии истории предложил вознаграждение 50 000 долларов тому, кто сможет доказать, что евреи умерщвлялись газами в Освенциме?

Никаких доказательств не было представлено, однако бывший заключенный Освенцима Мел Мермельштейн возбудил судебный иск против Института, требуя 17 миллионов долларов. Он утверждал, что предложение о вознаграждении вызвало у него потерю сна, нанесло ущерб его фирме и является “клеветническим отрицанием установленных фактов”.

62. Что вы можете сказать об обвинении в том, что те, кто подвергают сомнению историю холокоста являются просто антисемитами или неонацистами?

Это клевета, чтобы отвести внимание от фактов и честных аргументов. Ученые, которые опровергают утверждения холокостовской истории, придерживаются самых разных убеждений и принадлежат к различным религиозным и этническим группам (включая евреев). Между опровержением “холокоста” с одной стороны, и антисемитизмом и неонацизмом с другой, нет никакой связи. Ряд еврейских ученых откровенно признает бездоказательность основных холокостовских утверждений.

63. Что случилось с “ревизионистскими” историками, которые подвергли сомнению холокостовскую историю?

Они стали объектами клеветнический кампаний и прямого физического насилия, потеряли работу и пенсии. Дома и другое принадлежащее им имущество подверглись нападению и уничтожению.

64. Пострадал ли Институт ревизии истории в результате своих действий по защите свободы слова и свободы научного обсуждения?

Институт бомбили три раза, а 4 июля 1984 года он был полностью разрушен в результате преступного поджога. По телефону получались многочисленные угрозы убийства. В подавляющем большинстве случаев освещение деятельности Института ревизии истории в средствах массовой информации было откровенно враждебным.

65. Почему столь малоизвестны ревизионистские взгляды?

По политическим причинам правящие круги не хотят никакого критического обсуждения фактов, связанных с историей холокоста.

66. Где можно получить дополнительную информацию о “другой стороне” холокостовской истории, а также фактов, касающихся других аспектов пересмотра истории 2-й Мировой войны?

Институт ревизии истории располагает широким выбором книг, аудио и видео кассет по значительным историческим событиям.

Перевод с английского Сергея Англинова
Источник : http://abbc.com/russ/index.php

Справка:

Институт пересмотра истории (Institute for Historical Review) — американская организация, занимающаяся главным образом издательством литературы по истории XX века. Основана в 1978 году Уиллисом Карто. Считается одной из ведущих организацией, отрицающей холокост.
Издаёт собственный исторический журнал Journal of Historical Review. Организация проводит конференции, которые посещали Дэвид Ирвинг, Эрнст Цундел, Юрген Граф и другие известные ревизионисты холокоста.

Высказывания известных людей о холокосте

Все что вы хотели узнать о холокосте, но боялись спросить

Роже Гароди

·  Холокост - это миф, ставший догмой, которая оправдывает политику Израиля и США на Ближнем Востоке и во всем мире.

Роже Гароди. "Основопологающие мифы израильской политики".

·  Холокост является самым жутким обманом всех времен.

·  Миф о шести миллионах евреев - всего лишь метод, с помощью которого Израиль получает огромные репарации от Германии, начиная с 1953 года. Поль Рассинье. "Драма европейских евреев"

·  Холокост - наибольшая ложь во всемирной истории.

Сильвия Штольц во время суда над ревизионистом Эрнстом Цюнделем

·  Холокост используется американским еврейским лобби, чтобы направлять внешнюю политику США в русло, выгодное для Израиля. Хороший пример этого – т. н. «война в Персидском заливе».
·  Пропаганда Холокоста помогает коммунистам скрывать свои собственные огромные преступления против человечностью.

· Визенталь косвенно действует в интересах Израиля, так как он постоянно выслеживает мнимых «нацистских военных преступников», чтобы тем самым реанимировать воспоминания о т.н. «холокосте». Если бы СМИ не засыпали нас регулярно историями о «холокосте», евреи утратили бы свой статус жертв, который они умеют превращать в звонкую монету, причем речь идет о миллиардных суммах.
Ахмед Рами. Из книги “Что такое Израиль?”

Прийдешнє падіння ідола

«Одного разу президент Лінкольн сказав:
"Можна якийсь час обманювати всіх,
частину людей можна обманювати весь час,
але не можна всіх дурити весь час"
Нашим фахівцям з пропаганди
слід над цим задуматись».

Наум Голдман. Жидівський парадокс.


Зрозуміло, кому потрібна брехня і хто зацікавлений у тому, щоб якомога довше відтягувати прихід правди. Але що робити з тими, хто знає або принаймні здогадується, що нас обманюють, і, незважаючи на це, мовчить, хоча не зацікавлений у підтримці брехні? Чому вони, хитаючи головою, реагують, не обурюючись, на ревізіонізм, як і необізнані, не намагаючись хоча б зрозуміти аргументацію ревізіоністів?

Людина, що виросла після 1945 року в західному суспільстві чула про винищення жидів весь час, починаючи з дитинства: в школі, церкві, вдома, від ЗМІ. І не дивно, що будь-який сумнів у голокості здається настільки ж абсурдним, як питання: а чи була Друга світова війна? Одна думка, що могла з'явитися брехня настільки грандіозного масштабу, має спочатку здаватися абсурдом, поки людина не займеться проблемою грунтовно і не піддасть критичному аналізу аргументи ревізіоністів. Після цього логічно мисляча людина неодмінно зробить висновок, що його все життя обманювали. Людина без логіки, познайомившись з експертизою Лейхтера, обчисленнями Сеннінга і роботами Форіссона, Батца, Штегліха, вольний продовжувати вірити в голокост, також як вірити, що один плюс один дорівнює трьом. На жаль, дуже мало людей знають названі праці, але навіть у знайомих з ними занадто сильно позначається довголітнє промивання мізків. Я згадую одну досить інтелігентну, знаючу мови жінку, яка на присилання доповіді Лейхтера відповіла «Психологією фашизму». Незважаючи на весь свій розум ця жінка була не в змозі зрозуміти, що спростувати технічну експертизу можна лише інший технічною експертизою, а не писаниною душекопателей. В даному випадку релігія протистоїть науці, як в свій час протистояли Лютер і Коперник.

Урок історії польським шовіністам

Нещодавно кілька депутатів від Польщі у Європарламенті, маніпулятивним шляхом «просунули» у резолюцію про сприяння Україні у вступі до Євросоюзу пункт, в якому «висловлювався жаль» з приводу присвоєння Президентом України В.Ющенко звання Герой України провіднику ОУН Степану Бандері. При цьому стверджувалося начебто С.Бандера колаборував з німецькими фашистами. Такі дії польських євродепутатів викликали справедливе обурення української громадськості і недаремно. З одного боку, маємо факт незаконного втручання представників іноземної держави у внутрішні справи України. З іншого – це злісний і безпідставний наклеп на українського історичного діяча, борця за незалежність України.

Дії окремих членів польської делегації, засліплених ненавистю до українського народу, можна, принаймні, пояснити їх обмеженістю, "зацофаністю" так би мовити. Але те, що Європейський парламент став рупором крайнього польського шовінізму – це не вкладається в рамки правової і демократичної риторики, досі характерної для цієї інституції.

Ми не заперечуємо, що Степан Бандера і керована ним Організація Українських Націоналістів (ОУН) були свого часу грізними ворогами польського імперіалізму і для досягнення своєї мети – незалежності України - застосовували проти окупаційної польської влади силу. Але це була відповідь на насильства над українським народом, у якого польські шовіністи відібрали свободу. Тому дії С.Бандери є абсолютно виправданими з погляду права і моралі. Зрештою, в сучасних документах ООН, зокрема щодо прав поневоленого палестинського народу, визнано законними всі способи боротьби з окупантами, із збройним включно. Це право належить і українцям. Хто стверджує інакше – той расист.

Пастки пропагандистських штампів

Анатолій ЦІПКО

Абсолютно згоден із Володимиром Монастирським (див. «День» №№ 67—68 і №№ 100—101), що поняття «фашизм», «нацизм», «комунізм» потребують додаткового з’ясування. Визначення цих понять він досить переконливо наводить у своїй наступній статті «Націоналізм — це категорія генетична, а тому універсальна, досконала та вічна». Стаття методологічно бездоганна, ѓрунтовна і переконлива. Та, на жаль, автор мимоволі знову потрапляє у пастку, яку створювала радянська пропаганда ще з кінця тридцятих років минулого століття і наполягає, що коли він пише:«німецький фашизм (нацизм)» — то ніякої неточності не допускає на тій підставі, що «нацистів також називали фашистами, але німецькими і тому «нацизм» і «німецький фашизм» стали синонімами. А оскільки так стали називати ідеології, то і режими, які створили їхні автори у своїх країнах стали звати фашистськими.
Термінологічна точність в такому питанні, як фашизм, має принципове значення, оскільки навколо нього до нашого часу не припиняються ідеологічні провокації. Ось що пише у вступному слові до книги Миколи Сціборського «Націократія» професор Валентин Мороз: «Знаємо добре, як трактували слово фашизм «теоретики» з відділу агітації й пропаганди... Комуністичні газети називали соціал-демократів «соціал-фашистами», радикалів — «радикал-фашистами», католицькі кола — «клерикал-фашистами» тощо. (Просто і ясно: хто вкрав у мене корову — той фашист.) Була це своєрідна термінологічна шизофренія. По правді кажучи, вона не вивітрилася ще й дотепер. Як справжній соціолог-науковець, М. Сціборський скрізь називає речі оригінальними іменами. Фашизм у нього — це система Муссоліні; система ж Гітлера — це націонал-соціалізм». Отже, як бачимо, слово «фашизм» свідомо зробили загальновживаним (російською — «наріцатєльним»).

Ізраїль не має наміру визнавати український Голодомор

Незаконно утворена держава Ізраїль не має наміру визнавати Голодомор 1932–1933 років в Україні Голокостом, тобто актом етнічного геноциду. Про це заявила в інтерв'ю українському виданню «Дзеркало тижня» «посол» т.з. «Ізраїлю» в Україні Зінка Калай-клайтман. «Ізраїль не може визнати Голодомор актом етнічного геноциду», — заявила посолка.

«Ізраїль визнає актом геноциду те, що визнане міжнародним правом. А саме: геноцидом вважається знищення за етнічною приналежністю. Таким, зокрема, був єврейський «голокост», — сказала Зінка Калай-клайтман.

В той же час, за словами жидівського «дипломата», т.з. «Ізраїль» визнає, що Голодомор був найбільшою трагедією українського народу, і закликає до його подальшого вивчення.

Нагадаємо, нещодавно в українській пресі були опубліковані прізвища керівників СРСР, відповідальних за Голодомор. Публікація цих списків викликало протест деяких єврейських організацій України, які порахували цей список «проявом акту антисемітизму».

Вкажемо також, що наразі Ізраїль проводить Голокост палестинців, оскільки сіонізм є різновидом расизму.

28 вересеня 2008 р.

Тюремний вирок для Ірвінга обурливий

 

Суд у Австрії сьогодні виніс вирок Британському історику Девіду Ірвінгу (David Irving) у три роки ув'язнення, за порушення місцевого закону "Про заперечення Голокосту"

Цей вирок огидний. Карати когось за мирно висловлені думку про історію, є кроком назад до правових стандартів Середньовіччя.

Вирок загострює проблему подвійних стандартів, які панують у Австрії, Франції, Німеччині, Швейцарії і деяких інших Європейських країнах, що карають будь-кого, хто наважився поставити під сумнів пануючу доктрину про "Голокост".

В той час, як ці країни, захищають, під маскою боротьби за свободу слова, право карикатуристів та письменників висміювати та принижувати релігійні почуття Мусульман та Християн, вони відмовляють у цьому праві будь-кому, хто бажає оспорити офіційну "Голокостівську" історіографію.

ГЛОБАЛІЗМ ЯК ПОЛІТИЧНИЙ ПРОДУКТ СІОНІЗМУ

Загальновідомо, що історія сіонізму тісно пов’язана з історією масонства. Створені і підтримувані міжнародним сіонізмом великі і малі різнополярні політичні, економічні, історичні, національні проблеми є основною причиною воєн, революцій і повалення влади.

Тендітний світ на Землі не раз піддавався небезпеці в результаті таємної змови міжнародного сіонізму, що не раз призводило до загибелі великих імперій і масового знищення людей. Міжнародний сіонізм, який прагне до світового панування, є автором прак-тично всіх змов і політичних інтриг у світі. Сіоністи готові платити мільярди доларів і приносити в жертву мільйони людей, аби керувати усім світом. Вивчаючи історію масонства і єврейського сіонізму, мимоволі доходиш думки, що в будь-якому куточку планети, де панує політична й економічна стабільність, рано чи пізно з’являються масони — єврейський сіонізм. Потім настає нестабільність, розпочинається хаос, вибухають революції, державні перевороти, після чого на тривалий час запановує анархія. Саме за такої ситуації масони захоплюють фінансову й економічну систему країни. Подальша політика єврейського сіонізму призводить до деморалізації країни, народу, особливо молоді. Під виглядом модернізації нового суспільства запровад-жується культ насильства, сексу, вседозволеності, знищуються віра, основи моралі народу, суспільства, держави.

УКРАЇНА І ЖИДИ

Мені тяжко забирати слово до питання українсько-жидівських відносин, бо на підставі мого республікансько-демократичного креда та політичної і особливо воєнної діяльності в часі ІІ-ї світової війни, німецькі нацисти, на основі інформації українських антисемітів, уважали мене юдофілом і польонофілом. Я ж ніколи не вважав себе жодним «філом», а коли на початку німецькосовєцької війни, в районах, де до 15-го листопада 1941 року, в обійдених німцями багнистих теренах Полісся, була наша воєнна адміністрація, не був не тільки розстріляний, але навіть ограбований якоюсь бандою жоден поляк та жид, то це випливало з нашого воєнного обов’язку забезпечити життя і майно всього населення даної території. Натомість пізніше, коли контрольовану нами територію посіла німецька адміністрація, а ми пішли в протинімецьке підпілля — і звідти протестували проти винищування німцями жидів і поляків на українській території як національних меншин України, то це також не було ніяке «філство», а державні методи дії.

Одначе сьогодні я почуваюся до обов’язку забрати слово до українсько-жидівського питання. Причиною на те є нова антиукраїнська кампанія жидівської преси, яку започаткував напад на полк. Андрія Мельника (часопис «Джуїш Пост» у Вінніпегу 2-го травня 1957р.), що її підхопила масова інша преса. Полк. Мельник — наш ідейний супротивник, але там, де діло стосується гідности цілої нації та зневаги чесної людини явною неправдою, — ми являємося абсолютними союзниками полк. Мельника. Бо, на превеликий жаль, він не є першим і останнім об’єктом таких кампаній з жидівської сторони. Вчора ними були Симон Петлюра та всі його міністри й генерали. Сьогодні на чергу прийшов Андрій Мельник, завтра прийде Степан Витвицький і так — до безконечности. Протягом останнього десятка літ жиди українців не зачіпали, а УНРада оприлюднила в англійській мові спеціяльну брошуру про українсько-жидівські відносини, яка ставила за свою мету нормалізацію тих відносин. По цьому питанні ведуть постійні наради зацікавлені люди з обох сторін, але в центральних керівних органах світового жидівства це питання стоїть на мертвому пункті. З уваги на те, що жиди, це народ, котрий живе і діє в світовому розпорошенні, але централізовано, ми маємо всі підстави боятися, що випад редактора «Джуїш Пост» не припадковий, як це думає українська преса, а — планомірна кампанія з директив якогось жидівського центру.

Бабин Яр - часті питання

Що являє собою "Бабин Яр"?

Бабин Яр – урочище в північно-західній частині Києва, розташоване на території від сучасної вул. Дорогожицької до Куренівки (вул. Фрунзе) та між районами Лук’янівка та Сирець. До сучасної забудови тут був один з найбільших у Києві ярів – довжиною близько 2,5 км, глибиною до 30 м. По його дну протікав однойменний струмок, узятий нині в колектор.
Вперше згадується під сучасною назвою в 1401 році, коли власниця корчми (укр. «баба»), що знаходилася тут, продала ці землі домініканському монастирю. Бабин Яр набув всесвітньої відомості як уявне місце масових розстрілів цивільного населення, що нібито здійснювалися нацистськими окупаційними військами в 1941 році.
Поруч з урочищем Бабин Яр знаходилась велика залізнична товарна станція «Лук'янівка» з пакгаузами. До Великої Вітчизняної війни, під час неї і десяток років після - Бабин Яр використовувався як звалище, де спалювався міське сміття, а з жовтня 1944 р. Бабин Яр використовувався як піщаний кар'єр для цегельних заводів.
Нині на території Бабиного Яру знаходяться кілька пам'ятників і меморіальних комплексів жертвам розстрілів. Постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року № 1761 до Державного реєстру нерухомих пам'яток України національного значення занесено: "Комплекс пам'яток на місці масового знищення мирного населення та військовополонених в урочищі Бабин Яр під час гітлерівської окупації - між вулицями Мельникова, Дорогожицької та О.Теліги".
Поруч з територією Бабиного Яру на місці Жидівського кладовища побудовано телецентр. В неглубокій частині оврага працює станція метро «Дорогожичі».

Інтерв’ю з Даріушем Ратайчаком

Інтерв’ю з відомим польським істориком-ревізіоністом, яке він дав Radio Rodzina в Вроцлаві 2003 року. Як відомо, розкладене тіло Даріуша Ратайчака було знайдене 11 червня 2010 року в власній машині недалеко від його родинного міста в Нижній Сілезії. Це інтерв’ю дасть можливість ближче познайомитися з цією непересічною та цікавою людиною, віку якій вкоротила польська демоліберальна система.

Януш Телейко: Сьогоднішнім гостем на Radio Rodzina є доктор Даріуш Ратайчак. Сердечно вітаю, благослови Боже.

Даріуш Ратайчак: Благослови Боже.

Я. Телейко: Пане Даріуше, чи історик може свідомо говорити неправду?

Д. Ратайчак: Ні, абсолютно не може. Це є неприйнятно. Головною метою діяльності історика є наближення до правди, пошук правди. По суті правда є єдиним приятелем історика. Звичайно, історик може помилятися, може робити помилки і часто так є. Я скажу щиро: я імовірно також дуже часто не маю рації, роблю помилки – що ж, я є лише людиною – завжди однак я прагну наближатися до правди. Історик і правда повинні бути одним цілим. Історик повинен бути заражений правдою, заражений прагненням до правди. Історик, котрий свідомо подає неправду, є по суті пропагандистом. Нажаль це явище ми спостерігаємо також в сьогоднішній «демократичний час». Звичайно, не лише в Польщі, але нехай вона буде підставою нашої розмови, згідно з максимою «ближча сорочка до тіла...» Чому так діється? Та тому, що постійно – це стосується перш за все всіх «третьорічпосполитих» істориків, котрі займаються новітньою історією – історія є просякнута політикою. Підозрюю навіть, що вона надалі виконує роль науки допоміжної політики, що, кажучи прямо, є залежною від поточних інтересів керуючих прошарків. І цей стан справ гідний співчуття, оскільки ніби ми живемо в вільній країні. Якимось чином це має зв’язок з тією жахливою соціалістично-прогресивною цензурою (назвімо це політкоректністю), котра змінила після 1989 року цензуру реального соціалізму, комунізму, марксизму, чи як його там називали. Після 1989 року багато істориків впало з «комуністичного дощу» під «політкоректний жолоб», але це також цензура. Інша справа, що прийшло їм це з легкістю. Брехали при «комуні», брешуть і тепер. Нікого не хочу образити, але це є люди з ментальністю кельнера. Я їх називаю прямо: «шавки». Очевидно, що функціонують вони лише тому, що після 1989 року не проведено здорової верифікації в усіх вищих навчальних закладах. А зрештою – де її так насправді проведено?!

На їх місці я би дуже злякалася

Джейн Гарденер

If I Were Them I’d Be Scared Too. By Jayne Gardener

Я можу зрозуміти єврейських сіоністів, які жахаються ідеї втручання науковців-істориків у вивчення Голокосту. Я маю на увазі, що ніхто з них не хоче фігурувати в цьому питанні як відвертий брехун. Або як дурень, якого втягнули у 62-річну брехню, не дивлячись на все сильніші докази неправдивості поширюваної ними інформації про долю євреїв під час другої світової війни. Виявилося, що більшість того, про що вони нам розповідали, було неправдою, а факти були перекручені до невпізнання.

Вони самі вже відмовилися від своїх найбільш неймовірних тверджень за ці всі роки. Наприклад, про кількість загиблих. Спочатку стверджували, що в одному лише Освенцімі (Аушвіці) загинуло 9 мільйонів, згодом ця цифра була переглянута та з кінця війни постійно змінювалася. Згодом музей в Освенцімі зменшив кількість загиблих з 4-ох до 1,5 мільйонів, та за довідками Червоного Хреста навіть ця цифра є перебільшеною. Не будемо навіть здогадуватись, як можна зменшити на два з половиною мільйони жертв Освенціму, проте й далі мати загальну суму в 6 мільйонів загиблих. Навіть першокласник зрозуміє, що математика тут не працює.

Під час одного з судових засідань проти пана Ернста Цюнделя, пан Цюндель та його адвокати примусили Червоний хрест представити дані організації щодо обліку загиблих. Червоний хрест представив документ про те, що кількість померлих по всіх таборах склала 272 тисячі. Звичайно, людська смерть від тифу, голоду та інших причин є поганою справою. Але коли війна наближалася до кінця і німецькі транспортні комунікації були знищені бомбардуваннями союзних військ, це унеможливило забезпечення продовольством. В результаті загинуло багато цивільного населення Німеччини, а що вже казати за ув’язнених у концтаборах.

Єрусалимський синдром

Острів Буян


Я прожив значну частину свого життя в Ізраїлі, цій маленькій близькосхідній державі. Спочатку вона була на периферії, і я писав і боровся з реакцією, що зростала, з місцевим расизмом, з ожилою ненавистю до гоїв. Наші місцеві проблеми аж до недавнього часу мало кого хвилювали, однак нещодавно Ізраїль опинився в центрі світових подій. З причин, що ми обговоримо, виникло сплетіння компрадорських сил у Росії, імперсько-капіталістичних сил в Америці, їхніх союзників у Європі і прихильників апартеїду в Палестині. Тому моя особиста ділянка фронту — боротьба з апартеїдом у Палестині — стала одночасно передовою боротьби з російськими компрадорами та з американським імперіалізмом у його новій модній формі мондіалізму. Це сплетіння сил — незвичайний історичний вузол; розрубавши його, ми покінчимо із сучасним жорстоким капіталізмом.

Палестина — це острів Буян, де в скриньці зберігається яйце, а в ньому — життя Кощія Безсмертного — того самого капіталізму, з яким ми боролися.

З'явився і метод якомога безболісної і безкровної ліквідації Кощія — установлення демократії в Палестині. Перетворення держави апартеїду на країну рівності і демократії виб'є ґрунт з-під ніг супротивника.

Сіоністи підробляли документи Нюрнберзького трибуналу, що спростовували існування газових камер

Брехня щодо 6 млн. загиблих жидів почалася давно. Втім, її легко виявити при читанні збірника документів Нюрнберзького процесу, опублікованого за часів "хрущовської відлиги" в 1957-1961 рр.. Пропагандисти голокосту впливають на значну частину засобів масової інформації і користуються необізнаністю мас, які не знають, що під час підготовки до процесу було розглянуто понад 100 тисяч захоплених німецьких документів. З них лише близько 10 тисяч були схвалені для подальшого детального вивчення як такі що мають доказову цінність. Більше 1800 фотографій були відібрані і підготовлені для використання як докази. Але при виданні збірника до нього увійшли документи, які не мають ніякого відношення до Нюрнберзького процесу, до того ж, частина з них була зухвало сфабрикована.

Небагатьом відомо, що ті документи, які використали в якості обвинувальних на процесі, крім реєстраційного номера мали номер звинувачення. Наприклад, "Документ НІ-15256, номер звинувачення 2207". "З щотижневого звіту" Фарбен-Освенцім "№ 94, з 8 по 21 березня 1943 р.: в даний час число ув'язнених становить 3517 чол. Намічено закінчення будівництва бараків для розміщення до 1 червня 1943 р. 5 000 ув'язнених. Табір буде розширений і згодом вмістить 6 тис. ув'язнених" (т. 3, с. 720). Наступний Документ НІ-11143, номер звинувачення 150 (т. 3, с. 724) повідомляє, що у вересні 1943 р. на будівництві працювало 20 тис. ув'язнених.

Девід Хоґґан. Міф про шість мільйонів

Пропонована читачеві робота є першою англомовною книгою, яка спростовує "голокост" — упорядковане знищення шести мільйонів європейських жидів, що нібито відбулося в Німеччині та на окупованих територіях в роки Другої світової війни. Вона була видана в 1965 р. під назвою "The Myth of the Six Million" і являє собою стислий і одночасно вагомий огляд теми "голокосту". Застосовуючи суто науковий підхід і спираючись на безліч літературних і наукових джерел, автор переконливо доводить, що ми маємо справу з грубою фальсифікацією і небаченою змовою.

З дня свого опублікування книга "Міф про шість мільйонів" викликала суперечки і палкі дискусії. Професор історії в Стенфордському університеті Девід Л. Хоґґан, автор цієї роботи під час її написання, спочатку не погодився вказати своє ім'я в рукописі, побоюючись переслідувань, пов'язаних з професійною діяльністю. Тому оригінальний текст був вперше надрукований з підписом "Anonymous" (Безіменний). Деякі видавці визнали книгу "занадто гарячою, щоб тримати її в руках" і відмовлялися видавати її.

Що ж саме, настільки «небезпечне», міститься в цій книзі? Щоб отримати відповідь, пропонуємо вам зазирнути всередину. Але пам'ятайте, що одним з найбільш серйозних злочинів, який може вчинити історик в нашому 21 столітті, є ГУЛАГ думок — "заперечення Голокосту". У випадках, коли підсудний обвинувачується у цьому злочині, на думку суддів і прокурорів "істина не є захистом". Остерігайтеся: ця книга може перетворити Вас у "заперечника голокосту", оскільки Ви станете свідком того, як "міф про шість мільйонів" буде витягнутий на світ чесної історії.

Професор Девід Л. Хоґґан зачіпає такі політично некоректні теми, як реальне ставлення Гітлера до жидів; легенди про порочність Гітлера; спогади коменданта Освенціма Хьосса; нелукаві спогади жидів про концентраційні табори; фактична діяльність оперативних груп (айнзатцгруп); напівміфічна Ванзейська конференція; ненадійність зізнань, отриманих під тортурами; справдішні факти про інтернування жидів; реальна оцінка концтаборів Червоним Хрестом; діяльність Адольфа Ейхмана; наслідки політики «беззаперечної капітуляції» та багато іншого.

Исраэль Шамир “Евреев на мыло”

Жарким летним днем я сидел за письменным столом в своей яффской квартире. Море плескалось за опущенными - от солнца – жалюзи, приемник верещал из спальни, отвлекая от работы. Я собрался с силами и встал, чтобы, наконец, выключить его. Но когда я подошел к радио, мягкий голос главного раввина Исраэля Лау заставил меня позабыть обо всем.

- Нет, из евреев не делали мыла, - сказал раввин с легким сожалением в голосе, как взрослый, рассказывающий внучке, что нет, мол, котов в сапогах. Так я узнал, что один из страшных рассказов моего детства – о том, что нацисты делали из евреев мыло - оказался сродни сказкам про Бармалея. В той же передаче выступил и директор музея-института холокоста в Иерусалиме, и он подтвердил: хотя на Нюрнбергском процессе фигурировало это обвинение, и даже бруски мыла были представлены, но на самом деле ничего этого не было. А ведь это была не мелкая подробность, а один из основополагающих мифов века, которым доказывалась «зверская деловитость и расчетливость» нацистов, один из мифов, которые в свое время подействовали и на мое мировоззрение. А оказалось - так, военная пропаганда и агитация, способ овладеть умами.

Впрочем, легенда о мыле не исчезла. Ее продолжают подавать посетителям в музеях холокоста, а музеев становится все больше и больше. В каждом большом американском городе, в каждой европейской столице, в самом центре, на самом почетном месте вырастают эти – нет, не музеи, но храмы новой религии холокоста. По словам ее жрецов, она призвана заменить собой христианскую веру: вместо Страстей Христовых – страдания евреев, и вместо Воскресения – создание государства Израиля. Мода на холокостизм пришла, как ни странно, не из Израиля, а из Америки. В Израиле моей юности (увы, тридцать лет тому назад) холокост редко вспоминали: это была болезненная тема, и ее касались только наши баркашевы, крайне правые еврейские националисты, от Менахема Бегина до Меира Кахане.

Ще один єврейський проект на українській землі

І ось «великий» режисер, американський єврей Стівен Спілберг завітав до України. Для людей необізнаних зазначимо: цей митець є автором кепського фільму «Перелік Шінд­лера» про німецького підприємця, який у роки Другої світової війни рятував євреїв під час так званого голокосту.

Оскільки голокост як такий деякі поважні історики, навіть ризикуючи власною свободою, ставлять під сумнів, то можна було б трактувати усе, що відбувається у фільмі, як маячню божевільного та вибачити авторові вкрай глевку режисуру та акторську гру на рівні кабиздохівського театру юного глядача. Проте і сам режисер, і його співплемінники вперто наполягають на правдивості подій, про які оповідається у фільмі. Та ба, неслабий Спілберг та різні айзенштоки–рабиновичі навіть намагаються на цьому зробити. Можливо, саме з погляду містечкової прибутковості треба подивитися і на пригоди Стівена Спілберга у країні Богдана Хмельницького. У Києві він зустрівся із зятем Кучми — етнічним євреєм, багатим капіталістом, членом юдейської секти Хабад-Любавичі — Віктором Пінчуком, аби разом виступити у ролі продюсерів документального фільму «Назви своє ім’я по літерах». Режисер фільму — відомий митець Сергій Буковський. Останній відзначився документальним фільмом «Війна. Український рахунок», де намагався спаплюжити українських героїв з дивізії СС «Галичина» та Української Повстанської Армії. Нині коштом Пінчука, під патронатом вже згаданого Спілберга, гаспадін Буковський утнув черговий шедевр, присвячений голокосту. Про художні чесноти цього фільму вам, шановні читачі, нехай розкажуть вітчизняні професори на сторінках якогось там «Кіно-Кола» — ми ж наголосимо на політичному вимірі цієї, з дозволу сказати, кінострічки.

Під час прем’єрного перегляду серед глядачів можна було побачити Віктора Андрійовича — людину, небайдужу до вишуканого мистецтва. Відсутність інституту національної пам’яті та фактичний саботаж його створення єврейським лобі в уряді, невизнання голодомору геноцидом українського населення нинішньою донецько-єврейською Верховною Радою, судові позови єврейських екстремістів проти самого Ющенка — не перешкоди для президента, аби взяти участь у сіоністській тусовці. Навряд чи хтось в Україні повірить, що Ющенко — нащадок Калнишевського.

Богдан Вишневецький